9 грудня в Клубі Кабінету Міністрів відбулося святкування Міжнародного дня боротьби з корупцією.

На запрошення Громадянської платформи “Нова країна” я там ділилась нашими першими маленькими кроками в активізації батьківського самоврядування.

Якщо чесно, то ми не планували влазити в цю тему. Але якось само закрутилося, коли активна група батьків з Буської школи звернулися за консультацією. Почали просто з однієї маленької зустрічі на Загальних зборах батьків. А тепер там є благодійних фонд, оновлений батьківський комітет, директор та районний відділ освіти “йдуть на зустріч”. Тепер є плани діяльності на кілька років, готуємось напрацьовувати стратегію розвитку школи та виведення її до статусу “кращої в районі”. Тепер нема “подарунків” і неконтрольованих готівкових внесків. Тепер я можу вільно говорити на цю тему, бо бачу, що це працює!

Чому пора включати активність?

1. Банально – набридло!

Актуальність теми просто зашкалює і щодня лише набирає обертів. Пости в соціальних мережах киплять обуреннями на постійні побори, корупцію в освіті і тим, що навчальний процес в Україні залишає бажати кращого. Та пора зрозуміти, що “на дивані” чи у фейсбуці нічого не зміниш.

 

2. Зміни в законодавстві та реформа освіти

В контексті децентралізації та реформ, що передбачаються, навчальні заклади отримають фінансову та академічну автономію. Що стосується академічної автономії, то це чудова нагода нарешті перестати розчаровано дивитися на втомлену дитину, яку “невідомо чого вчать в тій школі”. Адже кожен заклад матиме можливість запроваджувати власні навчальні плани. Питання тільки в тому, якими вони будуть? Пора включатися в процес! Як? Співпрацювати з педколективом і вносити свої конструктивні пропозиції.

До того ж, в Рамковому Законі України “Про освіту”, який ВРУ проголосували в першому читанні, є положення про прозорий облік усіх грошових надходжень та витрат шкіл. Це положення зобов’язує оприлюднювати на сайті усі бюджетні надходження закладу, а також гроші, які вносять батьки, що дасть можливість контролювати всі видатки та відслідковувати можливі зловживання.

Також прописано можливості громадського конролю у вигляді батьківського самоврядування. Правда, в самому Законі про це мало розписано, та на те є Статут навчального закладу і прийняті в ньому положення про батьківський комітет та раду НЗ. (А ви бачили статут своєї школи?!)

Одним словом: передбачено багато можливостей. Пора просто встати і їх взяти!

 

3. Всеукраїнський ажіотаж навколо теми

У кожному місті, та що там – у кожній школі, є ініціативні та активні батьки, які щось пробують зробити. Абсолютно всюди, де я говорю на цю тему є люди, котрі підключаються, розповідають про свої успіхи-невдачі, запрошують до себе чи питають інформацію, котра могла б їм знадобитися. Ви гляньте тільки на групи в ФБ типу Батьки СОС чи Батьківський контроль. Там тисячі підписників та постійні обговорення, ділення досвідом, спільні заходи та корисна активність.

 

4. Зміна свідомості після “Революції гідності”

Загалом зросла активність громадян і ми трохи по-іншому дивимось на речі, котрі до того були звичними. Сьогодні навіть сказана фраза: “Ми хіба для цього виходили на Майдан?” має великий психологічний вплив. Це нагадування стримує від неправомірних кроків і не дає опонентам можливості хоч чимось “виправдати” своє бажання “жити по-старому”. Звісно, це ще не масове явище. Та “білій вороні” стало значно легше знайти однодумців. Там, де серед протестуючих була 1 мама, тепер до неї починають приєднуватися інші. Навіть якщо вона ще не має підтримки у своїй школі, то 100% знайде її де-інде (в тих же ФБ групах).

До того ж – створено багато інструментів для контролю за органами влади (ті ж прості запити на доступ до публічної інформації), а в багатьох містах місцеві ради приймають корисні положення (до прикладу: про надходження благодійних внесків у НЗ чи про призначення директора). Останні роки різко зросла кількість різноматіних начань для громадських активістів, вони є безкоштовними та викладаються професіоналами. Треба просто це все моніторити і слідкувати.

Висновок:

Навіть якщо тобі здається, що ти один – скажи свою позицію! І ти точно знайдеш підтримку. А гуртом і батька легше бити)

Якщо ти “нічого не знаєш”, то все просто – гугл-пошук чи допис у профільну групу в соцмережах і ти вже все знаєш! (Тільки не варто після цього перетворюватися в “диванного експерта” 😉

 

5. “Вікно можливостей”

Зі всього сказаного вище випливає, що зараз у нас в освіті відкривається “вікно можливостей”. Зміни пропонуються самим Міністерством, тема давно на слуху… А раз і так у нас період змін, їх вже запущено, та ще не зафіксовано – то саме час вносити в них свої пропозиції. Час пильно слідкувати за тим, що нам пропонують “на верху” і, за потреби, оскажрувати ці рішення та розкривати власне бачення.

Саме час готуватися до змін на місцях, тим паче, що децентралізація якраз і передбачає автономію громад. Час готувати вчителів, до розробки начальних програм, що будуть адаптовані саме під ваш регіон. Час готувати директорів, до того, що вони мають бути якісними менеджерами, бо з ними ніхто більше не буде бавитися, коли почнеться конкуренція за дітей (після введення принципу “гроші ходять за дитиною”). Час напрацьовувати стратегії розвитку кожної школи та садочку! Адже автономія – це дорога самостійності, і треба точно знати куди і як по ній іти.

А хто це має робити? Може ми з вами? Це ж ми хочемо бути вільними та незалежними і жити в успішній країні!

А ось маленьке ділення першими успішними кроками: