В суботу, 25 лютого, ми відвідали дитячий будинок “Добре серце” в Новому Милятині.
Побавилися трохи веселих ігор, а тоді діти пройшли інтелектуальний командний квест в пошуках головного призу – двох великих тортів) Було весело, цікаво та смачно!

А потім довго сиділи з кількома підлітками і просто розмовляли. Говорили про мрії, цілі, подорожі та екстрим. Говорили про нас і про них… Мабуть, це і була найважливіша частина зустрічі. Їм потрібні стосунки, дружба та відверте спілкування. Їм потрібні наочні приклади успіху та реалізованих особистостей.

Домовились з дітьми, що приїдемо до них в березні на всі вихідні. Діти “замовили” приготування піци, спортивні ігри та фінансову грамотність + “Щурячі перегони”. Від себе ж ми хочемо зробити щось для розвитку креативності і творчого мислення.

Запам’яталось 2 ситуації

Перша – коли ми бавились в гру на запам’ятовування і черга дійшла до одного хлопчини, то і діти, і вихователі сказали, що він не зможе. А він зміг! Він повторив відсотків 80 потрібної інформації, що було кращим результатом ніж в більшості інших дітей. Той випадок, коли “яклик” не спрацював. Спрацювали наші слова: “Звісно зможе! Особливо – якщо ми всі допоможемо.”

Друга історія про те, як ми їли тортики. Доречі, ми просто допомагали розрізати, а все-все діти мали робити самі – розпакувати, знайти посуд і серветки, розлити чай, прибрати і т.д. Так от, всім розклали по шматочку, діти сидять та смакують… і тут підходить один хлопчина, відводить в бік Валентину і тихенько питається: “В нас там на кухні повар, пані Марія. Можна їй занести шматочок торта?” І хоч у пані Марії вже був свій шматок, та ситуація промовиста! Не було “дайте мені ще шматок!”, а було бажання поділитися…

Висновки, які можна зробити з цієї поїздки:

Мало самостійності та віри в себе… Хоча, варто відзначити, що вихователі та персонал закладу всіляко сприяють розвитку практичних навичок дітей, та й взагалі – позитивні і відкриті.

Але “життя за графіком” – це життя за графіком. На стіні висить розклад, з тим, хто-де-коли-чим займається… Держава вже вирішила, коли треба всім вставати, а коли йти їсти. Чай розливається із загального посуду вже солодким і не треба думати, скільки ложок цукру ти б сам хотів покласти… чи взагалі – пити без цукру…

Всі діти унікальні. Кожен з них – маленька особистість, загнана в певні рамки. Та ці рамки штучні! От і будемо намагатися разом з дітьми поступово їх сунути.

Якщо хтось має бажання приділити кілька годин свого часу в місяць на добру справу, то гайда з нами!
Впевнені, що кожному є що дати дітям! Бо діти точно мають, що дати вам)