Нещодавно добіг кінця щорічний, проте перший цього року табір від БФ «Галицька Фундація» «Безмежні». Це особливий літній тиждень, адже відбувається він у Буківському будинку-інтернаті для дівчат із інвалідністю, готуємося ми до нього цілий рік, а ще задіюємо не просто волонтерів, а майбутніх соціальних працівників. Табір «безмежних», це водночас практика й неформальне навчання, тренінги для студентів-медпрацівників, -реабілітологів, -соціальних педагогів, а ще інклюзія, як вона є.

З чого усе почалося

В Україні розпочалася й успішно триває реформа Деінституалізації (далі ДІ), або як в народі кажуть, реформа інтернатів. ДІ передбачає докорінні зміни в системі догляду за дітьми, а ще оновлення соціальних послуг, появу громадських організацій серед надавачів цих послуг, знищення монополії держави на соціальну політику, і що найважливіше – інклюзія в свідомості суспільства.

Це той момент, коли нас запитують про те, чи будуть окремі школи для дітей із інвалідністю… Ні, бо інклюзія – це інтеграція в суспільство, в звичайну школу, садочок, кафе, університет, місто, країну.

Тому «Галицька Фундація» поставила собі питання, а з чого почати?!

Почали із проекту «Безмежні», який дає можливість працювати із двома будинками-інтернатами для людей із інвалідністю, із студентами, потенційними соціальними працівниками, а ще розповідати про це громадськості.

Для нас ДІ – це коли  діти із інвалідністю залишатимуться в своїй сім’ї, в селі, чи місті, в сім’ї, куди буде приходити соціальний працівник за потреби, в сім’ї, яка зможе возити дитину в центр денного перебування, але забирати ввечері додому, це також можливість відвідувати звичайну школу, де будуть пандуси, ліфти і асистенти, а ще це відкритість суспільства, яке готове відповідати за цю дитину.

Безмежні: інклюзія в громаді

Тому проект почав діяти на постійній основі. Координаторка Галина Галайко, соціальний працівник із 14-річним досвідом, не лише працює з дітьми, а ще робить акцент саме на роботі із майбутніми соціальними працівниками. Студенти Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського державного університету фізичної культури вже почали проходити практику саме на нашому проекті. Аби навчитися правильно спілкуватися, розуміти, підіймати інвалідний візок, також аби зустрітися із спеціалістами у своїй справі і навіть спробувати усі теоретичні навички в реальному житті.

Окрім, постійних поїздок до дівчат та хлопців в інтернатні  заклади, волонтери відвідують тренінги із арт-терапії, казко-терапії, наглядно знайомляться із альтернативними практиками догляду за дітьми із інвалідністю. Що дає можливість зрозуміти, що таке Ді, інклюзія та їхня професія в сучасному світі.

Літня інклюзія

Літній табір – це цікавий та ефективний метод об’єднати роботу із дітьми та із студентами. Цілий тиждень хлопці й дівчата волонтери проводять час в будинку-інтернаті, знайомляться із дівчатами, планують програму на 7 днів, визначають методики роботи, цілі, очікувані результати, застосовують власні знання.

Цього разу 7️-ро волонтерів у перший день знову знайомилися-віталися, разом створювали дерево знайомства та раділи, що зможуть провести час разом.

Цікаво, щоразу, коли координаторка проекту #безмежні Галина Галайко та волонтери приїжджають до дівчат, чують від них питання: «А ви нам щось привезли? Купили? Як і всі інші?!». Та хлопці-дівчата пояснюють, що приїхали порозмовляти, побути поруч, пограти, попрацювати️, але все ж звичка є звичка, надто довго допомога асоціювалася із «привези-купи»…

«Тому спершу дівчата не дуже хочуть працювати, іти на контакт, проте вже через деякий час – самі вирізають, самі придумують, самі малюють. Бо вони усе це можуть – потрібно вчитися», – розповідають волонтери.

Цей табір відрізняється від попередніх своєю програмою, кожен день тут був тематичний, наприклад в «український» день – дівчата створювали ляльки-мотанки та говорили про Україну.

В інший день показували театральну міні постановку, виставу «Попелюшка», а пізніше задіяли самих дівчат.

«Віримо, що нам таки вдасться в майбутньому зробити щось схоже і масштабне. Виставу для усіх охочих, яка буде про дівчат і хлопців із інвалідністю, і ще й у їхньому виконанні», – зазначає Галина.

Також волонтери організували день краси, щоб кожна дівчина відчула себе особливою. Насправді дівчата готують свої найкращі плаття і справді радіють таким, як нам здавалося, дрібницям.

А опісля ввечері щодень волонтери мають можливість приділити час власному розвитку, відбувалися зустрічі із Раїсою Ковалевич та Марічкою Єзерською, під час яких вони ділилися своїм досвідом крізь роки роботи із людьми з інвалідністю. А ще волонтери спілкувалися із отцем Володимиром духовним наставником дівчат, він розповідав про особливості кожної вихованки.

В останній день волонтери та наш координатор склали для дівчат квест з 8 точок, на кожній з яких потрібно було виконати завдання, пройти квест легко- дійти до кінця. Але саме це найважче – заохотити та переконати, що вони можуть.

Прощання було коротким, але хвилюючим для усіх. Бо волонтери, які колись й не думали, що зможуть настільки прикипіти до дівчат, не хотіли їх покидати.

Такі табори – це вихід за власні межі, це життя без умовностей, стереотипів, без меж.

Історії без_меж

“Кожна з дівчат, які живуть в будинку-інтернаті має свою історію, але кожна без винятку потребує уваги. Найбільше якраз ті, які отримують її найменше”.

«Одна з дівчат, яка, зазвичай, мовчить і сидить осторонь, підійшла та обійняла мене…і не хотіла відпускати, близько півгодини».

«Світлана, у якої ДЦП дуже дякувала нам. Не могла повірити, що ми провели з ними 7 днів. Але взагалі вона дякувала нам кожного дня».

Софія Крушельницька