Сьогодні спілкуємося із нашою Галиною Галайко, соціальним педагогом, координаторкою проекту «Безмежні: інклюзія в громаді». Говоримо про особистий досвід спілкування з особами з інвалідністю, розширення особистих меж та розуміння, що поруч з нами є й інші люди.

Світлина від Галі Галайко.

Моя історія почалася десь 11 років тому.

Моє знайомство з людьми з інвалідністю почалося ще під час навчання в університеті. Тоді я була студенткою УКУ і до нас прийшли люди із інвалідністю. І це був мій перший досвід спілкування з ними, але завдяки йому я долучилася до спільнот Міжнародного руху Віра і Світло.  І от уже «надцять» років розумію, що люди з інвалідністю  присутні в нашому житті, та питання в тому, чи ми їх бачимо.

Світлина від Галицька Фундація.

Усі ми маємо якість межі.

У проекті «Безмежні» від благодійного фонду «Галицька Фундація» ми працюємо з людьми з інвалідністю, які живуть не в сім’ях, а в інтернатних закладах.  Оновна  ж мета проекту полягає не лише у підтримці вихованців інтернатів, а саме у підтримці майбутніх фахівців, які працюватимуть з людьми з інвалідністю. Студенти, соціальні працівники чи педагоги, з якими ми працюємо, мають зрозуміти, що працювати з особами з особливими потребами не страшно. Вони також мають різні потреби, мрії, бажання, але ми не завжди знаємо, як з ними спілкуватися. Наш проект покликаний навчити, мотивувати і допомогти. Ми хочемо наблизити студентів, потенційних фахівців соціальної роботи, до людей з інвалідністю, які теж хочуть розуміти, відчувати і бачити, що ми їх приймаємо,

Вони нас постійно чекають.

Вже третій рік ми працюємо у проекті і щоразу наші хлопці й дівчата із інвалідністю постійно питають, коли ми приїдемо до них наступного разу. Ця робота – це творення стосунків. Через карантин ми не можемо працювати як раніше. Але навіть зараз ми спілкуємося і я зауважую, що вони потребують цього. Не матеріальних речей чи подарунків, а саме відчуття, що їх розуміють та сприймають такими, як вони є.

Світлина від Галицька Фундація.

Ми їдемо в інтернати не з цукерками, а щоб разом провести час.

Ми веземо хлопцям і дівчатам не подарунки, а майстер-класи. Ми спільно працюємо, переглядаємо фільми, багато розмовляємо і пояснюємо для чого все це. Аби вони розуміли, що це не просто так, а для них. Разом ми розвиваємо моторику, світосприйняття і соціалізуємо їх. Зазвичай, благодійники розуміють під допомогою лише кошти чи подарунки. Але в інтернаті дітям і дорослим потрібна увага.

Вони не вірять в себе

Часом, коли ми разом витинаємо чи малюємо, то чую завжди: «В мене нічого не вийде, зроби замість мене…». Але тоді я їх нічого не навчу. Робимо разом. Нехай криво, не ідеально, але власноруч. І ця впевненість в них потім збільшується, бо вони самі це зробили. І тоді крок за кроком вони багато усього роблять самостійно.

Світлина від Галицька Фундація.

Люди з інвалідністю, які живуть в інтернаті, набагато більше потребують любові, розуміння та прийняття

Щороку ми з волонтерами, а це, зазвичай, студентки львівських ВНЗ, організовуємо літні табори у двох інтернатних закладах. Для того, аби майбутні спеціалісти бачили, як це працювати з людьми з інвалідністю день-у-день. Тому, до обіду волонтери працюють дві години з вихованцями інтернату, по обіді мають власне заняття із спеціалістами соціальної сфери. Останні діляться з волонтерами своїми знаннями та досвідом роботи з людьми з інвалідністю.

Після цього тижня хлопці і дівчата пам’ятають наші імена.

Цей табір дає розуміння, що діти й дорослі в інтернатних закладах для осіб з інвалідністю не покинуті. Ми знаємо, що вони є і вчимося жити з ними.

Софія Крушельницька