24-25 листопада 21 учасник І Форуму Лідерів Надбужжя разом із 5тьма тренерами вирушили у дводенну навчально-розважальну поїздку. Яка стала початком чогось більшого для кожного! Нові ідеї, особливі враження, багато усього «вперше», життєві уроки, маленькі й великі відповідальності – все це лише за два дні!

Планувати поїздку ми почали завчасно, разом із авторами найкращої презентації власного проекту, себто з командою дітей, що отримала перемогу під час  І Форуму Лідерів Надбужжя. Діти в один голос заявили, що хочуть в гори – ми погодилися. Адже брати на себе відповідальність за себе й команду, навіть під час відпочинку – ось чого ми від них прагнемо. Обрали Східницю, а перед тим ще Трускавець й невеличкий сюрприз від нас. Ввечері хотіли дискотеку, або перегляд фільму, або…довірилися їм. Розписуємо програму, шукаємо все необхідне і самі створюємо собі свято. Цього разу погодилися вже діти. Тому 24 листопада, у повній готовності, із харчовими запасами, із тисячею питань, повні емоцій та очікувань, ми таки рушили в першу спільну не побоюся цього слова – подорож.

Команда «Української Галицької Фундації» підготувала для своїх вихованців особливий сюрприз – екскурсію по вже засніженому притулку для ведмедів «Домажиру». Неочікувано, саме ця локація найбільше захопила хлопців й дівчат ( і навіть їхніх тренерів;). «Домажир» – це унікальний еко-освітній простір, де врятовані «від людини» ведмеді проходять реабілітацію та живуть в умовах наближених до природних. Ми приїхали, коли не спали лише 4 ведмеді, адже сезон зимової сплячки розпочався, але ще декілька звірів були дуже активні. «Тайсон», «Маша» та «Бодя», які живуть у великих вольєрах (у кілька га землі) вийшли до наших хлопців й дівчат, щоб привітатися, показатися і навіть сфотографуватися. Та найбільше ГШЛівців вразили історії кількох старих ведмедів, що живуть у малих вольєрах, бо по-іншому не виживуть і себе прогодувати не зможуть. У цих звірів психічні розлади, зокрема, стереотипія, яка змушує щохвилини повторювати одні й ті ж рухи. Якщо його вчили танцювати на розпеченому металі, то ведмедь стрибає із лапи на лапу, якщо тримали біля ресторану, то він рухається лише на маленькі відстані туди-сюди, є ті, кому вирізали очі. Дітей це жахнуло, виявляється те, що здається несерйозним нам, руйнує звичайне життя звірів назавжди.

Опісля, діти під враженням та із захопленням ділилися одне із одним власним розумінням ситуації, і обіцяли собі ставитися до тварин з повагою.

Короткий обід, кілька сотень фото і ми мчимо до наступної локації – «Дельфінарію». Як виявилося, це був поганий вибір, але хороший урок. Після емоцій у «Домажирі» і висновків, ми не змогли дивитися як тварин змушують підстрибувати, «співати» і плавати так, як хоче їхній «тренер». Як пояснили нам, дельфіни врятовані від рибалок, сприймають тренерів як друзів. Та неможливо пояснити дитині, чому ведмедів рятують від людей і більше не змушують стрибати, бігати, лякати, а дельфінів рятують заради іншої неволі?!

О 16:00 усі разом ми згадали кожного українця, який загинув під час Голодомору 32-33 років.  Разом віддали шану усім душам, які зазнали горя і страждали, лиш тому що українські! Тому молоді лідери хвилиною мовчання та імпровізованим вогником мобільних «ліхтарів» –  помовчали, згадали й закарбували у пам’яті цю дату!

Добряче вимучених, із ще більшою кількістю питань, учасників ГШЛ ми повезли вже на базу у Східницю. Де всі разом накривали стіл, святкували два Дні народження, смажили ковбаски та вечеряли. Опісля усі подякували одне одному за весь той сміх, радість, відповіді й питання, що їх отримали за день та розбіглися відпочивати.

Бо вже наступного ранку по сонних обличчях було зрозуміло, що дехто й не лягав (це лише припущення;). Але вже після сніданку уся наша група почимчикувала долати гірську вершину. Уявлення про гори мали не всі діти, та більшість по болоту і снігу під керівництвом голови правління БФ «УГФ»  таки вибралися на вершечок. І вже повні нових емоцій спускалися, щоб ще довго ділитися спогадами.

А внизу на них чекали короткі збори та повернення додому. Дорогою назад ніхто не співав пісень, і не було чути розмов, бо весь наш автобус поринув в сон. І тільки зупинка біля магазину була приводом, щоб розплющити очі.

Найцікавіше, що саме діти стали нас для справжнім відкриттям. Неочікувано  відповідальні, розсудливі та зовсім інші, ніж були ще на початку Галицької Школи Лідерства.

Кожна подорож – це як окремо прожите життя, і для нас воно було цікавим та пізнавальним. Щоб стати частиною цієї команди, потрібно повірити в себе та нас і почати працювати на свою громаду!

Вже незабаром відкриття Молодіжного Центру у Буську та нові літні пригоди із «ГШЛ»!

 

Софія Ворончук