Як кажуть, трава у сусідів завжди зеленіша. Іноді це заздрощі, а іноді ― об’єктивна реальність. І якщо в першому випадку потрібно працювати над своїм сприйняттям реальності, то у другому ― над самою реальністю: це чудова нагода перейняти досвід.

У справі організації життя у дитбудинках Україні є чого навчитися у своїх сусідів.

Мабуть, при слові «дитбудинок» у вас виникає образ обдертої старої будівлі, у якій до вікон притиснули сумні обличчя десятків дітей. Насправді, побутові умови в українських дитбудинках часто не гірші, ніж у закордонних ― на жаль, це заслуга спонсорів із Франції, Швейцарії чи Німеччини. Суттєві відмінності полягають не у фінансуванні, а в системі виховання дітей.

Візьмімо елементарну річ ― приватність. Вихованці польських дитячих центрів відвідують звичайні школи поблизу, і про те, що вони живуть у дитбудинках, знає лише адміністрація школи. Іншим своїх наставників із центру вони представляють мамою, тіткою чи старшою сестрою. Більше того: на самих закладах у Польщі немає табличок із написом «Дитячий будинок», а технічно заклад називається “Дитячий центр”.

Система догляду за дітьми

Згідно з вимогами законів, у польському дитячому центрі може проживати до 14 дітей. У нас ― більше 20. З іншого боку, якщо у нас із 22 дітьми перебуває 9 працівників, то у поляків постійно у приміщенні із дітьми є 2 вихователів, а психолог, соціальний педагог та адміністративний персонал працюють в офісі, який співпрацює одразу з кількома будинками.

Досвід наших сусідів є позитивним як для оптимізації кадрів, так і для соціалізації дітей: не лише працівники їздять в дитячі центри, але й самі діти приїжджають в адміністративний офіс.

Ріст і розвиток колективу

Ключовою постаттю у системі роботи з дітьми завжди були і залишаються педагоги. У польських центрах немає великої кількості обов’язкових курсів для персоналу, проте кожен може знайти курси, цікаві саме для нього і важливі у його ділянці роботи. Такі курси платні, і фінансування на них працівник отримує за умови, що на курсах він здобуде цінні для роботи знання і навички. Загалом, адміністрація лояльна і стимулює саморозвиток кадрів.

Виховання дітей

Найважливішим завданням дитбудинку є виростити здорову соціалізовану дитину. Зазвичай до цих закладів потрапляють діти, чиї батьки потрапили у скрутні життєві обставини: мають проблеми з алкоголем чи наркотиками, або ж нездатні виховувати власних дітей через відсутність елементарних навичок проживання у соціумі. Тому у Польщі працюють з обома сторонами ― і з дитиною, і з дорослими.

Директор одного з Варшавських дитячих центрів зазначила, що вони часто вчать батьків таких простих речей, як робити закупи, адже навіть це для них є складним.

Щодо самих дітей ― їх вчать речей, які є звичними у сім’ї, але які в українських дитбудинках, на жаль, не практикують: у Польщі діти самостійно готують їсти (допомагати на кухні вони починають із 4-річного віку), самі перуть свої речі у машинках і самі прибирають. У будинках немає кухаря: готувати нескладні страви домашньої кухні дітей вчить вихователь.

Також змалку дітям прививають основи фінансової грамотності. Їх вчать ходити на закупи, залежно від успішності у навчанні і поведінки, діти щомісяця отримують більші чи менші кишенькові гроші, які можуть витратити на власний розсуд (до речі, схожа практика завдяки волонтерам і меценатам є подекуди і в Україні).

Кожна дитина закріплена за певним вихователем, із яким може обговорити усі важливі для неї питання. За одним вихователем закріплюють не більше 4 дітей.

Ситуація в Україні

В Україні діти ростуть, здебільшого, у закритому просторі дитбудинку. Крім того, що вони виходять із будинків погано соціалізованими, у них формується споживацька поведінка, у дітей відсутнє розуміння того, що потрібно здобувати освіту і працювати, вони звикли жити за кошт благодійників і не мають мотивації для розвитку.

У тих окремих випадках, коли діти отримують кишенькові гроші за сприяння спонсорів, виникає інша проблема: вони можуть витрачати їх на випивку чи цигарки ― на жаль, ціни цьому сприяють.

У дитбудинках працює мало чоловіків, тож у дітей немає прикладу чоловічої поведінки для наслідування. Це великий мінус для розвитку дітей, але чоловіків можна зрозуміти ― на зарплату вихователя сім’ю не прогодуєш.

А на далеку перспективу слід задуматися не про те, як постійно вдосконалювати дитбудинки, а як зробити так, щоб із кожним роком дітей у цих закладах ставало дедалі менше, і зрештою дитбудинки як явище відійшли у минуле.