Андріана Прийма. Це неймовірно світла та разом з тим – наполеглива і впевнена 11-тилітня дівчина з невеличкого села Кути Буського району. Зараз вона є одним із організаторів Другого етапу “Галицької Школи Лідерства” та разом з колегами готує велику навчальну програму для інших підлітків району. А почалося все влітку з того, що вона наважилась на 10 днів покинути рідний дім та зануритись в насичену атмосферу табору ГШЛ та стати членом команди організаторів Першого навчально-розважального фестивалю районного рівня “Лідери в дії”

Коли я пішла на репетицію в народний дім, то дізналася, що буде проводитьсь такий табір. Мені стало цікаво потрапити туди та спочатку дуже сумнівалася чи варто їхати? Можливо, я справді не зможу витримати десять днів сама? Та й середній вік учасників був більший ніж у мене… Я довго думала перш ніж остаточно прийняти рішення випробувати себе і свої сили. Написавши есе, почала думати, що ж на мене тепер там очікує. Було багато здогадок але реальність виявилась значно цікавішою! Коли до нас приїхала організатор табору Валентина Ведровська, то розповіла чого ми навчимося там, що нас чекає, що ми будемо робити в таборі. Що ми будемо не тільки знайомитися з новими людьми, вивчати місто, малювати плакати, виконувати завдання,  а і вчитися комунікувати, будувати команду, бути відповідальними… Я не могла дочекатися того дня коли ми будемо відїжджати, мене переповнювали емоції .

В процесі навчання мені інколи здавалося, що все “Я більше не можу”.А подеколи все вдавалося без особливих зусиль.Коли ти засинаєш друга година ночі і розумієш, що сьогодні – найкращий день у світі, то всі погані думки йдуть геть.Кожен день ми знайомилися з людьми, котрі чогось досягнули у своєму житті. Вони завжди казали: “Ніколи не можна здаватися!”.
Мені найбільше запам’ятався момент,коли ми всі стоїмо на сцені, під час закінчення НАШОГО фестивалю і нам дарують горнятка з нашими іменами. Коли всі плачуть від спогадів того, що ми пережили разом, що ми робили разом, і розуміють, що через кілька хвилин вони будуть вже прощатися і їхати додому.
Після табору я стала більше допомагати людям. Розвиватися, приглядатися до проблем нашого села, давати підказки, як вирішити якусь проблемну ситуацію правильно, стала самостійною. Я перестала боятися великої кількості людей.
Тепер маю намір вирішити найглобальнішу проблему нашого села – засмічені узбіччя, багато сміття в культурних місцях.
Працюю над проектом “Зробимо наше село чистішим”. Плани на найближче майбутнє:
1. Звернутися до сільської ради ,щоб вона виділила кошти на сміттєві баки.
2. Якщо сільська рада не буде мати коштів… Ми можемо зробити фестиваль. На ньому створимо комфортні умови для людей, які прибудуть на свято, запросимо кафе, магазини, щоб на нашу акцію прийшло більше людей.
3. Якщо коштів не вистачить для смітників, ми можемо поставити тимчасові сміттєві баки з картоних коробок чи інших підручних матеріалів. Головне – спершу створити умови для культурного викидання сміття.
4. .Якщо люди дальше будуть смітити, ми набираємо гроші на фарбу і в місцях, де люди найбільше бувають великими буквами напишемо “Не забруднюйте навколишнє середовище!” та інші тематичні написи.
5.Будемо малювати плакати,робити малюнки крейдою.
Для мене цей табір є одною великою пригодою. Я ні на хвилинку не шкодую що поїхала!